Отправлено: 15.12.05 19:14. Заголовок: любимое и просто красивое
давайте всё же, под это дело (стихи) отдельную тему отведём
вот, один из:
Когда вокруг тенями бродят люди, Когда ты сам - отброшенная тень, Зеленый кот - ведь ты молил о чуде - В зубах притащит белую сирень. Притащит, и положит в изголовье, Забрав взамен лишь пачку молока. Ты скажешь - "Бред!" – Да много ль толку в слове? Зеленый кот скользит по облакам (с)werecat
ПРЕВЕД, сигодня досчь и скверна А мы не виделись, наверна, сто лед Тибе в метро, скажи на миласть А ты саффсем не изменилась, нед-нед
ПРЕВЕД, а жить ты будишь много Я фспаминал тибя вот толька в абед Прасти, конечно же, нилепа Кидать тибе на мыло сцылу "ПРЕВЕД"!
ПРЕВЕД, даждлива этим летом А, фпрочим, сабж разве аб этом? Вить нед! Тагда а чем? А снах, а книгах? Вот чорт, мне ктота в асю кинул "ПРЕВЕД"
Как жись? Да так, не слишкам гадко Мну ниибед, а я ф дисятке Зачот-атлична, как абычна А с личным? Ну вот типа с личным... ПРЕВЕД!
ПРЕВЕД, а досчь фсе не праходит А я сутра непапагоде адед Далжно быть я уже прастужен Эй, Сотона паслушай, мне твой нужен савед!
Фканце-канцоф мне дела нету Решишь ли ты, что я с ПРЕВЕДОМ иль нед Но, может, чорт вазьми, нам снова... В Бабруйск махнуть на пол-втарова? ПРЕВЕД! ПРЕВЕД... copyright(c) voffka.com
Чому люди дорослішають?Чому янголи й тіні - ні?Чому люди виживають? А янголи й тіні - ні?..... Чому така дивна стражденна гримасса зараз на твоєму обличчі?Тільки не думай, що твій біль зараз більший ніж біль янголів,що втрачають крила або тіней, що стають попелом зранку! Не думай,що кров, біль, крики,сльози,стражденний вираз обличчя тебе виправдовують.Адже ти людина, і ти завжди хочеш,щоб тебе жаліли. ....Жалюгідне шмаття,лахміття від душі,пил від променів сонця... Ти маєш нахабність страждати,будучи живим і цілим?! Яка зухвалість! Справа в тому,що ти можеш плакати і поневірятися усе життя.Але це тільки ТИ, бо ти з плоті і крові....Зараз озирнись.Бачиш,там твій янгол?Він втрачає крила,коли ти страждаєш через дрібниці.Він непритомніє і прокидається уже безкрилим вранці,коли розсипається попелом твоя ж власна тінь.Ти ж тим часом продовжуєш існувати.... Але крилатим твій янгол може бути лиш раз, й у тіні твоєї немає вічності в запасі. Підведись, перебинтуй його скривавлені крила і збери розвіяний попіл.Так,просто,не заради себе. Заради них. (С)Feanor
Вечер отмечен успехом не сыгранной драмы. Сумерек логики чайную ложку в эспрессо. Душные речи богов относительно дамы, первая скрипка на слух, но последняя пьеса на взгляд. Улыбка утопленна в кофе - здесь всё как всегда... Завтрашний ветер в вчерашних газетах прочтёт шифр следов на волнах (их ведь помнит вода), срывая конечность с начал - "включите в мой счёт".
Мои друзья - прекрасные цветы И корни их уходят вглубь меня Они растут из сердца напролом Они растут, воруя и пьяня. Когда-нибудь допьют меня до дна И бросят среди грёз меня одну Но сердце без иллюзий и надежд Всего лишь мясо к красному вину.
***
Там на земле лежит осколок неба, вокруг него дрожит воздушный лес, река бежит, о камни спотыкаясь, роняя строфы из весенних месс... "...Не рви цветов, их век и так недолог..."
Нет новых стихов. Нет вдохновения. Нет ничего. Потолок мой рушится. Тихо сижу, обхватив колени я, Буду теперь я старших слушаться- Буду учиться быть осторожнее. Буду примерной и тихой школьницей. Папки, тетрадки в портфельчике кожаном- И побежала с довольной рожицей :) В папке - рисунки на тему летнюю, Ёлочки, бантики, брызги лимончиков. То, что сейчас со мной - это последнее. Больше не выдержу. Стоп. Точечка.
Чекання - це є забавка жіноча В чеканні можна пестити дітей, Можна варити, прати чи співати Ночей не спати і волати: "Де?! Ти ходиш, Одісей, Й Цієї ночі...!"
Чекання - забавка жіноча суто. Роками вибігати на шляхи, Кричати, плакати, мовчати Та подих кожен тамувати, Бо кожен перехожий - ти. А серце скуте...
Чекання - це жіноче забавляння, Бо доки він блукає по світах, Вона стоїть, мов на семи вітрах, Й живе одним бо лише сподіванням... Вайда 23.03.06, Під ліхтарем.
Алая луна, Алая луна. Загляни ко мне В темное окно. Алая луна, В комнате черно. Черная стена, Черные дома. Черные углы. Черная сама.
++++++++++++++++++++++
Убаюкайте меня, укачайте И укройте потеплей одеялом. Колыбельной песней обманите, Сны свои мне утром подарите. Дни с картинками, Где солнце голубее льда, Под подушку утром положите. Но не ждите, слышите, Не ждите. Детство убежало от меня.
+++++++++++++++++ Лошади в поле
Лошади в поле, Трава высока. Лошади в поле Под утренним светом. Быстро росинки бегут до рассвета, Надо успеть напоить всю траву. Лошади в поле, Цокот копыт. Тихое ржанье, Шуршанье поводьев. Солнце, как шар, Отплыв от Земли, Теплые пальцы К гривам подносит. Лошади с поля уйдут, Но до ночи В травах примятых Останутся точки От конских копыт.
++++++++++++++++ Улица
Убегает улица Вверх. И поймать ее - просто Смех. Полечу я за ней Вдаль. Оглянусь вдруг назад - Жаль. Жаль оставленный мной Дом, Маму, плачущую за окном. Плеск волны у меня За спиной, Лай собаки, бегущей За мной. Убегай-ка, улица, Ты одна, Ведь тебе-то Я не нужна.
++++++++++++++++
Друзей ищу, Я растеряла их. Слова ищу - Они ушли с друзьями. Я дни ищу... Как быстро убегали Они вослед Идущим от меня!
++++++++++++++++
За что Мы бросаем сухие цветы Прошедшими днями на мостовую? К киоску подходим И тут же - другую За рубль покупаем себе красоту. Бросаем друзей. Что было вчера, Спешим позабыть - Лишь бы не было больно, И ненависть я Выпускаю на волю - Ловите, кто хочет, Она не моя.
++++++++++++++
Ничто не сходит с рук. Ни ломкий, жесткий звук - ведь ложь опасна эхом. Ни жажда до деньги, ни быстрые шаги, чреватые успехом. Ничто не сходит с рук. Ни позабытый друг, с которым неудобно, ни кроха муравей, подошвою твоей раздавленный беззлобно. Таков порочный круг. Ничто не сходит с рук. Но даже если сходит - ничто не задарма, и человек с ума сам незаметно сходит.
ААА!! искала ёё уже давнодавноочень.когда года два назад было сколько татам лет смерти- в газате какой-то статья и стихи. про сломаную куклу до сих пор хранится переписаный в старую тетратку. а потом через несколько месяцев был обнаружен Флёр.. спасибо за ссылку-то вобщем...
Люди часто не довіряють одне одному з незрозумілих причин, вони просто відвертаються одне від одного в найбільш потрібний момент і спокійно засинають, дивлячись у кольоровій темряві свої кошмари. Довіра натомість примушує тебе відмовитись від індивідуальногоперегляду сновидінь, довіра загалом річ підступна, вона розкриває тебе, мов порножурнал, на найбільш невідповідній сторінці, і спробуй тепер пояснити, що саме ти мав на увазі і в який спосіб.У цьому випадку довіра стає обтяжливоя, і твої ближні видаляють тебе зі свого життя, мов хірургічні шви з тіла. Тому й стосункыв справжных майже не лишилось, якимось дивним чином на місце старих добрих гетеросексуальних взаємин прийшли корпоративні вечірки, і якщо ти не в корпорації, от й випасати тобі немає чого, ця нова жорстока реальність легко обійдеться без твоєї участі, йди додому, дивись своє відео. Скільки разів я спостерігав за цим всым з боку ы думав: ну ось, все гаразд, ось у них все має вийти, вони гарна пара і в них будуть гарні діти, а якщо дітей у них і не буде, гірше від цього нікому не стане, головне, щоб вони довіряли одне одному, не закривались, як важковаговики на рингу, вміли говорити про очевидні речі, про свої таємні бажання, навіть якщо ці бажання зводяться до одного, а так, зазвичай, і стається. Але минає час, і знову повторюється те саме - паузи в спілкуванні, напруженість у розмовах, якісь моральні принципи, котрі невідомо звідки беруться і невідомо куди потім зникають, усе як завжди - вони сидять в одній кімнаті, по різні боки одного ліжка і роблять собі на шкірі глибокі болючі надрізи. дивлячись, чий надріз буде глибший і болючіший. А паісля цього змучено розходяться, довго заліковуючи свої надрізи, будь-що намагаються залікувати їх, так щоби найменшої згадки не лишилося, і якщо й зустрічаються після цього, то хіба що у вагонах підземки, їдучи, як і раніше в одному напрямку. Корпорація поступово перебирає на себе надлишок їхнього психозу, іі ти сам починаєш розуміти - радість колективної праці куди привабливіша за індивідуальну закоханість, хоча б тому, що нею завжди можна поділитися із трудовим колективом. Спробуй поділитись із трудовим колективом своєю пристрастю, спробу розказати групі менеджерів про те, як уночі в місячному світлі зблискує її шкіра, і як гостро проступають її ключиці, мов дюни, на ранок, коли вона врешті знеможено засинає, розкажи це менеджера, вони проклинуть тебе і на кладуть на тебе корпораивну анафему, вони підсмажать тебе просто під час найближчої корпоративної вечірки, і гратимуть у футбол - офіс на офіс - твоєю відбитою печінкою. Саме радість колективної праці допомагає тобі продертися крізь чергову депресію, і продершися ти дивишся за вікна офісу ,на осінні дерева, на їхню, вертикальну глибоко прокреслену графіку й раптом усвідомлюєш, що ось знову прийшла осінь, і повітря прогріваєтьсся щоразу довше, і дерева стоять такі строгі й аскетичні, ти дивишся на це все і меланхолічно думаєш, що в такому офісі добре працювати, такої осені добре думається, на таких деревах добре повіситись. Сергій Жадан
Небувалими шляхами йти. Йти, доки тримають ноги. Розсилати по дорозі усмішки: Безумовні й наскрізь білі. Сонце день цілує, Зранку світ теплом годує, Поринає у безодню течії, Обіймає вітром, Відкриває двері в новий день як...
День як день... Ніч. Я відкриваю очі в день, Як день. Ніч... Я закриваю очі... Завжди на крок попереду, Свіжі думки даровані небом, - Надзвичайне посилилось назавжди в мені І пускає корні. Разом ми стали променем, Разом ми йдемо сходами вгору. Напоїли очі світлом, ми – є вільними, Ми – є діти сонця !!! Кожен – обраний із нас !!!
Різні барви у напій „Шедевр”, Він складається з насіння. Намастити своє тіло вчинками, - Це – неординарне вміння: Бігти з вітром в хмари, Бути променем наснаги, Розкривати привиди-листи, Друкувати знімки, Поновити доступ на „шляхи-мости”,бо
Призвані бути на зв’язку. Призвані відпустити минуле. Ми поповнили рахунок, поновили світ, Розв’язали руки !!! Насипи з квітів на землі, „Зараз” вдягло спідницю із сили. Настав час зробити вибір раз і назавжди, Вирішальний вибір... Від нас залежить хто ми є. Прийми і далі йди. Не опирайся тому, що дається... Радій, що можеш йти. Встигни зашити там, де порветься... Є – шлях, є – час, є – ти і все це світом зветься.
Зовнішній вигляд…Буде погано! Відчуваю погляд! Соромно! Стискаю зуби, опускаю очі. Спокою не маю, нічого не маю, нікого поруч Ніщо не зупиняє. Я шаленію. Блим !!! Я знову стрибаю, знову співаю Знову я заграю, знову починаю свою гру. Вигадую правила сам, порушую їх сам Дозволяю їх дотримуватися собі Сам - сам - сам … Ти не відчиняйся переді мною Я можу обернути проти тебе те, що взнаю те, що висновки. Те, що висновки про твою душу, про твої очі Про твоє серце, про твоє існування. Я інколи потвора, а тобі має буду гірше… Я інколи, а ти постійно ! Відрізняєш, так ? Мені не важко бути, мені не важко жити Мені не важко образити але навіщо… Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я… Хто ? Хто я ? Хто ? Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я… Хто ? Хто я ? Хто ? Янголом бути не важко, янголом бути просто Янголи постійно поруч, янголи ,можливо, цікаві. Літають, зберігають, допомагають Постійно розмовляють іноді лишають, кидають тупо. Навіщо мені крила? Навіщо бути поруч ? Навіщо розмовляти ? Я кидаю іноді - навіщо? Чому я маю зберігати те, що не допоможе мені ? Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я… Хто ? Хто я ? Хто ? Я інколи псих, інколи потвора, інколи янгол, інколи ніхто я… Хто ? Хто я ? Хто ? Плачу !!! Не соромно. Страшно гидко. Гидко й пусто … Я не відчуваю своє тіло, свою силу… … моє відображення - ЖАХ!!! Хто? Хто я? Хто? Постійно питаю у себе. Хто? Хто я? Хто? Дізнатися хочу. Але для того не роблю нічого Ні яких рухів, ні якого терпіння, не розумію чому... ТОЛ
Есть в каждом из нас что-то иакое, о чем мы даже не подозреваем, то существование которое мы будем отрицать до тех самых пор пока не будет слишком поздно и это что-то потеряет для нас всякий смысл. Именно это заставляет подниматься нас с постели, терпеть когда нас донимает занудный бос, терпеть кровь, пот и слёзы. А всё потому, что нам хочеться показать другим какие мы хорошие , красивые, щедрые, забавные и умные. Можете меня бояться или почетать, только пожалуйста не считайте меня таким же как все. Нас объеденяет это пристрастие, мы наркоманы сидящие на игле одобрения и признания. Мы готовы на все лиш бы нас похлопали по плечу и подарили золотые часы , или прокгичали "гип-гип ура, мать его, смотрите какой умный мальчик завоевал очередную медальку, а теерь натирает до блеска свои любимый кубок". Всё это сводит нас с ума. Мы не более чем обезьяны нацепившие костюмы и страждущие признания других. Если бы это попимали, то мы бы так не делали, но кто-то специально скрывает от нас истину. Если бы у вас появилался шанс начать все с начала, то вы бы непременно себя "Почему?" Кусок з фіму "Револьвер"
найкраща жінка біла стінка - хай буде вона стоїть і ти її відчуєш погляд тендітна стримана мовчазна панна будда сама цнота лиш крапля жару десь насподі
вона хітлива і п’янка
її сприймання
ще сторожке та вже коханням рухи повні вологий сплав її єства горішня манна що гасить всі твої думки мов тепла повінь
вже оплітає забуття мов павутина самотність душ самотність тіл така дражлива впаде на лан твоїх аскез сумна і плинна невимовлених почуттів химерна злива
і тільки думка вічне хвилювання ці камені і ці розлогі віти – вона як ти спізнала мить кохання заради цього варто скам’яніти
тебе скоро стукнет тридцать- даже ноль здесь зияет, как пустота. ты нисколько не изменился- одна тишина любит и лелеет тебя, вскармливая своим молоком. тебе скоро стукнет тридцать- пересыпаешь время из ладони в ладонь, да только зерна от этого больше так и не стало: одна сплошная, неблагодарная к водке и пиву усталость. тебе скоро стукнет тридцать- солидная цифра, пропахшая недетской тоской. ты не можешь по-настоящему петь. и не может петь тот, кто теперь рядом с тобой.
такая себе сказка на ночь. с горьковатым запахом и светлым концом:
"....« Глава первая, рассказывающая о том, как устроен мир. Жила была девочка Маша, как у всех девочек у нее были родители, черепаха, а еще она ходила в школу в синем великолепно прекрасном платье. Однажды учительница в школе рассказывала, что древние люди считали мир плоским, как блюдце. Держит мир черепаха, на собственной спине! Другие смеялись, а Маша нет… Пришла домой, достала Пашку поставила ему на спину, блюдце с водой … «Пашку? … это наверное черепаха – подумал Саша, - так вот кого она держала в аквариуме»… Блюдце не держится на Пашкиной спине – все время падает, как Маша не старалась...."
У меня столько братьев, что я не знаю как это - быть одной. И дверь моей комнаты всегда настежь открыта. Если бы я была не собою, была бы пеной морской. Это старая сказка, но она до сих пор не забыта.
И я слушаю как брызги бьются в моё окно(затмение или сон?) Солёные губы жгут как морские звезды, выброшенные на берег. До моря - как до луны, но, слышишь, шепот далёких и теплых волн Вторит мне. "Я с тобою". "Я тебе верю".
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Отчего, Отчего мало песен и книг О счастливых дождях? О рассветных дождях Над уснувшей Москвой... Просто пой. Или первая я - Вижу их? Первая я? Ева я.
И сирень, Мокнет пьяно сирень под дождем, А посуды громада пускай подождет, ПО бескрайней земле мы идем, Вдоем. Или первая я - На пути? Первая я? Ева я.
Глупость слов, Расстворится как кофе в стакане моем, Заливая его предиюньским дождем, Я прощаюсь с апрелем. Просто верю. Или первая я - Знаю все? Первая я? Ева я.
Спросит кто - Где в дождливый рассвет ищет солнце приют? Души смолотых зерен кофейных живут, В переулках тюльпанов. Белых. Странно? Или первая я - Захлебнулась рассветом? Первая я? Ева я.
Новый день. Новых песен и книг бесконечный поток. Не теряйте, вы слышите, средь моря строк. Дождь рассветный. И гору посуды. Я забуду. Раз уж первая я - Влюблена в этот мир. Первая я. Ева я.
++++++++++++++++++++++++++++++++
У меня просто сменились планы. Ну знаешь, работа, дела, Болезни различных мастей... И прочее. Во всех киосках стоят тюльпаны, Память белым-бела, Всё ждет осенних вестей. Заморочено?
Просто сменились планы. Вместе с блузками и сумкой - Такое белое всё, без идей. Ты-то поймешь. Не холодно, но прячу руки в карманы. МешАю Лору с Умкой. Избегаю людей. Думаешь ложь?
Сменились планы. Согрелась. Назло судьбе. Отпоили. Благо почти лето, Всё - вода. У вас там что? Дожди? Туманы? Слушаешь? Просто я к тебе Не приеду Никогда. Никогда.
Я став саме нею, хоч трісни, а став. Травою, що вітер вночі колискав. Тішились з легкості м*язи мої, Рукові листя хилив до землі, Теплохолодні потоки повітря Хвилями тіло моє плели...
Все даты в формате GMT
2 час. Хитов сегодня: 117
Права: смайлы да, картинки да, шрифты да, голосования нет
аватары да, автозамена ссылок вкл, премодерация вкл, правка нет
(a) 
- участник сейчас на форуме
- участник вне форума