Отправлено: 15.07.07 10:05. Заголовок: Стремительно падают вверх. Flёur — одесский, «бум» — московский (ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ 14/07/2007)

Стремительно падают вверх. Flёur — одесский, «бум» — московский

Автор: Мария ГУДЫМА

В последнее время одесская группа Flёur, без преувеличения, стала сенсацией российской клубной жизни. Материалы о наших девушках — в самом продвинутом и модном чтиве (наподобие московской «Афиши»), а их композиции — предмет вздохов и размышлений. Flёur уже засвечен и на международных фестивалях. Один известный киевский меценат оказывает покровительство модной команде. А в Одессе же, как всегда, «увы»: каждый концерт нужно организовывать с такими усилиями, будто это строительство китайской стены.

Бухгалтер, который поет
Определить стиль, в котором работает команда, до сих пор удавалось только одному человеку, арт-директору Flёur Дмитрию Векову (он же ведущий программы «Атмосфера на Просто Ради.О»), который изобрел симпатичный термин: CardioWave. Это и впрямь некая волна, идущая от сердца, вернее, от сердец Ольги Пулатовой и Елены Войнаровской. В музыке всего семь нот, гораздо больше различных течений, и многие из них совпадают с ритмом, в котором бьются сердца Ольги и Елены.

Поэтичное название группы в переводе с французского означает «цветок». Оно весьма подходит коллективу, состоящему в основном из представительниц прекрасного пола. Тексты песен тоже имеют самое прямое отношение к поэзии, и, мне кажется, что они смогут помочь понять недосказанное (ну кто же в интервью всю правду говорит?) моими собеседницами. На сцене они предстают этакими романтическими героинями из кельтских баллад (обе — блондинки!), а в жизни очень разные.

Но зато я так стремительно падаю вверх,

Как будто притяженья нет,

И нет ни законов, ни правил,

Я ничего не знаю о них,

Как будто в детстве не было книг,

И учиться никто не заставил.

— Правда ли то, что ни одна из вас не имеет законченного музыкального образования?

— В музыкальной школе меня страшно угнетала необходимость повторять все по многу раз: и на уроках по специальности, и на сольфеджио, — вспоминает Ольга. — Это было попросту скучно, я не видела в этом смысла. Так школу я и не закончила…

— А меня в свое время учительница музыки била по рукам! — дополняет Елена.

— Меня тоже, но все-таки я умудрилась закончить и школу, и музыкальное училище. Многие дети на этом этапе благополучно забывают о музыке на всю жизнь. Как вам удалось все-таки забыть детские обиды и после значительной паузы стать музыкантами?

— Есть вещи, которые не могут не происходить, — утверждает Оля. — Прошло время, и музыка стала нас «находить». Я даже пыталась создать свою группу, учась на втором курсе экономического университета. Не секрет, что студенческая самодеятельность поощряется в приказном порядке. Так было и с нами. Я написала песню, мы исполняли ее в студенческом концерте на три голоса под фортепиано, только почему-то вступили с разных мест и, как говорится, не пришли к консенсусу…

— Все правильно, не повторили как следует — и вот результат!

— Может быть… Теперь я понимаю, что совсем без повторений при разучивании обойтись нельзя, но тогда, наверное, нам бы и это не помогло. К концу нашего номера сидящих в зале разбирал истерический смех, и я смеялась вместе со всеми.

— На каком факультете вы учились?

— На плановом. После учебы работала бухгалтером, пыталась устроиться администратором. Совмещать работу с занятиями музыкой было очень сложно. Когда ты должна с восьми до пяти находиться на работе, о каком творчестве может идти речь? Дошло до того, что у меня случился чудовищный нервный срыв прямо в автобусе, когда я ехала утром на работу и вдруг поняла: не хочу туда идти, не выйду на своей остановке! Пришлось работу бросить. Год просидела на шее у родителей. Это меня угнетало, я ведь привыкла быть самостоятельной, а тут пришлось создать и им неудобства, и самой пойти на какие-то жертвы, от многого отказаться, сократить свои потребности и расходы.

— Лена, а ваша специальность?..

— Я окончила академию пищевых технологий как экономист, работала бухгалтером на предприятии, в последние годы вела документацию в наркологическом диспансере за очень символическую зарплату… Особой ответственности, правда, при этом не несла. Так что оставалось время на творчество. Стихи к некоторым песням прямо там и писались...

Только бы не разминуться, не заблудиться

В круговороте смертей и рождений.

— И как же удалось двум девушкам-бухгалтерам встретиться и стать успешными музыкантами?

— Вы хотите, чтобы другие бухгалтеры прочитали об этом, последовали нашему примеру и тоже стали музыкантами? — смеется Оля. — Но тогда это обесценится, так что мы не продадим наш сверхценный секрет! Не познакомиться мы просто не могли.

Приходится мне иногда отвечать на вопрос:

Откуда такие мысли,

Столько странных сюжетных линий?

Всегда отвечаю, что все банально и просто

В моей монотонной жизни,

Но я люблю смотреть фильмы.

Их «розовый фашистик»

— Ваш недавний клип «Искупление» вызвал легкое недоумение, потому что обе вы там на себя непохожи, прямо-таки героини Голливуда, завитые и гламурные до жути, особенно Оля… Да еще этот мелодраматический электрический стул… Поклонники не протестовали?

— На самом деле в этом клипе есть что-то противоестественное, — смеется Оля. — Все выглядит красиво, но это, конечно, не я. Клип мало отражает сущность нашего творчества, смысл этой песни. Мы извлекли для себя урок из происшедшего. Люди, которые хотели нам помочь, пытались сделать как лучше, но в своих представлениях оказались от нас далекими. Компромиссы тут неуместны, на них идти не стоит!

Так вышло, бестселлером стал

мой мучительный труд,

Хотя есть много других,

Не менее странных книг.

В моих персонажах все люди себя узнают,

Хотя я писала про нас,

Все думают, это про них…

— Москву вы уже завоевали, можно сказать. А что же дальше?

— Не знаем, — говорит Оля. — Мы же не строим планов захвата новых территорий, просто занимаемся тем, что у нас получается, находимся на своей волне. Разумеется, будем продолжать писать песни, выступать с концертами. Если бы успех свалился на нас внезапно, возможно, были бы какие-то метания, но все же медленно, постепенно, кропотливо продвигалось.

— На первый наш концерт пришло немного людей, — вспоминает Лена. — На второй — больше, молва о нас распространялась, с каждым концертом мы видели в зале все больше и больше слушателей. Все происходит далеко не случайно, мы прилагаем очень большие усилия. По вечерам репетируем, но не каждый день. А еще занимаемся сольными проектами. У Оли это «Оля и Монстр» . Мой проект называется несколько эпатажно: «Мой Розовый Фашистик», впрочем, на афишах будем писать сокращенно: «М.Р.Ф.». Однажды я пришла на репетицию в пушистой розовой кофточке, вот Оля и назвала меня «розовым пушистиком», а мне послышалось: «розовый фашистик»...

Не хочется жестов эффектных,

Комфорта или престижа,

А искренних отношений,

Пусть уязвимей, но ближе.

— Работая бухгалтером, я зарабатывала бы гораздо больше, — признается Оля. — Зато душе гораздо комфортнее, когда я занимаюсь только музыкой. Излишеств мне не надо. От дачи у моря я бы, конечно, не отказалась, но если ради этого пришлось бы наступить на горло собственной песне, своему призванию — зачем? Я могу довольствоваться очень малым, понимая, что удовольствие от жизни купить невозможно. Лет десять назад я даже не представляла себе, насколько я могу быть счастливой, это просто чудо…

— Некоторым постоянно не хватает денег, их всегда не хватает, но я довольна, когда у меня есть средства на элементарные вещи, — поддерживает подругу Лена. Да и не это главное. В конце концов мы начали заниматься музыкой не ради денег. Это то, что когда- то объединило нас, спасло от одиночества, дало надежду...

http://www.zn.ua/3000/3680/59919/

 Отправлено: 15.07.07 10:10. Заголовок: Re:

Стрімко падають вгору. Flёur — одеський, бум — московський

Автор: Марія ГУДИМА


Останнім часом одеська група Flёur, без перебільшень, стала сенсацією російського клубного життя. Матеріали про наших дівчат — в популярному й модному чтиві (на зразок московської «Афіші»), а їхні композиції — предмет зітхань та роздумів. Flёur вже засвітилася і на міжнародних фестивалях. Один відомий київський меценат опікується і сприяє модній команді. А в Одесі, як завжди, «на жаль»: кожен концерт потрібно організовувати з такими зусиллями, ніби це будівництво китайської стіни.

Бухгалтер, який співає
Визначити стиль, у якому працює команда, дотепер вдавалося тільки одній людині, арт-директорові Flёur Дмитру Векову (він же ведучий програми «Атмосфера на Просто Раді.О»), він винайшов симпатичний термін: CardioWave. Це дійсно якась хвиля, що йде від серця, точніше, від сердець Ольги Пулатової та Олени Войнаровської. У музиці всього сім нот, набагато більше різних течій, і багато з них збігаються з ритмом, в якому б’ються серця Ольги й Олени.

Поетична назва гурту в перекладі з французької означає «квітка». Вона дуже личить колективові, який складається здебільшого з представниць прекрасної статі. Тексти пісень теж безпосередньо стосуються поезії, і, мені здається, що вони зможуть допомогти зрозуміти несказане (ну хто ж в інтерв’ю всю правду каже?) моїми співрозмовницями. На сцені вони постають такими собі романтичними героїнями кельтських балад (обидві — білявки!), а в житті дуже різні.

Но зато я так стремительно падаю вверх,

Как будто притяженья нет,

И нет ни законов, ни правил,

Я ничего не знаю о них,

Как будто в детстве не было книг,

И учиться никто не заставил.

— Чи правда, що жодна з вас не має закінченої музичної освіти?

— В музичній школі мене страшенно гнітила необхідність повторювати все безліч разів: і на уроках за спеціальністю, і на сольфеджіо, — згадує Ольга. — Це було просто нудно, я не бачила в цьому сенсу. Так школу я й не закінчила...

— А мене свого часу вчителька музики била по руках! — доповнює Олена.

— Мене теж, але все-таки я примудрилася закінчити і школу, і музичне училище. Багато дітей на цьому етапі благополучно забувають про музику на все життя. Як вам вдалося все ж таки забути дитячі образи і після тривалої паузи стати музикантами?

— Є речі, які не можуть не відбуватися, — підтверджує Оля. — Минув час, і музика почала нас «знаходити». Я навіть намагалася створити свій гурт, навчаючись на другому курсі економічного університету. Не секрет, що студентська самодіяльність заохочується наказовим способом. Так було і з нами. Я написала пісню, ми виконували її на студентському концерті в три голоси під фортепіано, тільки чомусь вступили неодночасно і, як кажуть, не прийшли до консенсусу...

— Все правильно, не повторили як слід — і от результат!

— Можливо... Тепер я розумію, що зовсім без повторень під час вивчення обійтися не можна, але тоді, напевно, нам би й це не допомогло. До кінця нашого номера глядачів у залі розбирав істеричний сміх, і я сміялася разом з усіма.

— На якому факультеті ви навчалися?

— На плановому. Після навчання працювала бухгалтером, намагалася влаштуватися адміністратором. Поєднувати роботу із заняттями музикою було дуже складно. Коли ти маєш із восьмої до п’ятої бути на роботі, про яку творчість може йти мова? Дійшло до того, що в мене стався жахливий нервовий зрив просто в автобусі, коли я їхала вранці на роботу й раптом зрозуміла: не хочу туди йти, не вийду на своїй зупинці! Довелося роботу кинути. Рік просиділа на шиї у батьків. Це мене гнітило, я ж звикла бути самостійною, а тут довелося створити і їм незручності, і самій піти на якісь жертви, багато від чого відмовитися, обмежити свої потреби й витрати.

— Олено, а ваша спеціальність?..

— Я закінчила академію харчових технологій як економіст, працювала бухгалтером на підприємстві, в останні роки вела документацію у наркологічному диспансері за дуже символічну зар-плату... Особливої відповідальності, щоправда, не мала. Тож часу на творчість вистачало. Вірші до деяких пісень прямо там і писалися...

Только бы не разминуться,

не заблудиться

В круговороте смертей и рождений.

— І як вдалося двом дівчатам-бухгалтерам зустрітися і стати успішними музикантами?

— Ви хочете, щоб інші бухгалтери прочитали про це, наслідували наш приклад і теж стали музикантами? — сміється Оля. — Але тоді це знеціниться, так що ми не продамо наш надцінний секрет! Не познайомитися ми просто не могли.

Приходится мне иногда отвечать на вопрос:

Откуда такие мысли,

Столько странных сюжетных линий?

Всегда отвечаю, что все банально и просто

В моей монотонной жизни,

Но я люблю смотреть фильмы.

«Их розовый фашистик»
— Ваш недавній кліп «Искупление» викликав легке здивування, адже ви обидві там на себе несхожі, просто-таки героїні Голлівуду, завиті й гламурні аж жах, особливо Оля... Та ще цей мелодраматичний електричний стілець... Шанувальники не протестували?

— Насправді в цьому кліпі є щось неприродне, — сміється Оля. — Все виглядає красиво, але це, звичайно, не я. Кліп мало відображає сутність нашої творчості, сенс цієї пісні. Ми отримали для себе урок з того, що сталося. Люди, які хотіли нам допомогти, намагалися зробити все якнайкраще, але їхні уявлення виявилися нам далекими. Поступки тут недоречні, на них іти не варто!

Так вышло, бестселлером стал

мой мучительный труд,

Хотя есть много других,

Не менее странных книг.

В моих персонажах все люди себя узнают,

Хотя я писала про нас,

Все думают, это про них…

— Москву ви вже завоювали, можна сказати. А що ж далі?

— Не знаємо, — каже Оля. — Ми ж не укладаємо планів захоплення нових територій, просто робимо те, що в нас виходить, знаходимося на своїй хвилі. Зрозуміло, будемо продовжувати писати пісні, виступати з концертами. Якби успіх прийшов на нас раптово, може, була б якась метушня, але ж все повільно, поступово, копітко просувалося.

— На перший наш концерт прийшло небагато людей, — згадує Олена. — На другий — більше, чутка про нас поширювалася, із кожним концертом ми бачили в залі все більше і більше слухачів. Все відбувається зовсім не випадково, ми прикладаємо дуже багато зусиль. Вечорами проводимо репетиції, але не щодня. А ще працюємо над сольними проектами. В Олі це «Оля і Монстр» . Мій проект називається дещо епатажно: «Мій Рожевий Фашистик», втім, на афішах будемо писати скорочено: «М.Р.Ф.». Якось я прийшла на репетицію у пухнастій рожевій кофточці, от Оля і назвала мене «рожевим пушистиком», а мені почулося: «рожевий фашистик»...

Не хочется жестов эффектных,

Комфорта или престижа,

А искренних отношений,

Пусть уязвимей, но ближе.

— Працюючи бухгалтером, я заробляла б набагато більше, — зізнається Оля. — Зате душі набагато комфортніше, коли я займаюся тільки музикою. Надмірностей мені не треба. Від дачі біля моря я б, звичайно, не відмовилася, але якщо заради цього довелося б наступити на горло власній пісні, своєму покликанню — навіщо? Я можу задовольнятися дуже малим, розуміючи, що задоволення життям купити неможливо. Років десять тому я навіть не уявляла собі, наскільки можу бути щасливою, це просто диво...

— Комусь постійно не вистачає грошей, їх завжди не вистачає, але я задоволена, коли в мене є кошти на елементарні речі, — підтримує подругу Олена. Та й це не головне. Зрештою ми почали займатися музикою не заради грошей. Це те, що колись об’єднало нас, порятувало від самотності, дало надію...

http://www.dt.ua/3000/3680/59919/

 Отправлено: 15.07.07 15:27. Заголовок: Re:

"Дошло до того, что у меня случился чудовищный нервный срыв прямо в автобусе, когда я ехала утром на работу и вдруг поняла: не хочу туда идти, не выйду на своей остановке!" это да, это знакомо. хорошее вью вообще, спсб.