Мне нравиться улыбаться маленьким детям, это идет от чистого сердца, потому что я действительно люблю маленьких детей. И они в свою очередь долго смотрят на тебя своими глазенками а потом сами улыбаются. И у них это получается по-настоящему, без фальши
Лет так до 4 и после ...пока мозги на место не встанут
А я бы сказал наоборот, пока мозги не... ну, это... короче, пока человек маленький - пока и настоящий. А потом все, еще лет 10-15 будет плохой период. Ну а потом в лучшем случае что-то изменится...
666 Это смотря что подразумевать под общением. Если друзья просят посидеть с ребенком, то чем спокойней и молчаливей тем лучше. А если крики, вопли, истерики, капризы, то хочется головой об стенку, при чем ребенка..при всей моей любви к ним, нервы у меня ни к черту
Коли сумно, беру плеєр і цілу ніч слухаю ту музику, яка пов"язана з причиною суму... Музика - це моє життя! Вона усюди і скрізь.... Коли сумно, пишу вірші...В них моя душа і тіло...В них я вся - до останньої краплі... Коли сумно, малюю графіку. Зазвичай, це дівчатка з крилами. Це і є мій особливий "коник"...Дівчатка з крилами на стільчиках і стінах, на папері і руках... І з кожним роком і днем крила у дівчаток все більші, а голову вони все нижче ховають під волоссям (у мене теж дуже довге волосся, як і у дівчаток на малюнках)... Коли сумно, двічі в житті малювала кров"ю...Старанно і гарно виводила кожне слово і літерку... Коли сумно, втікаю від цілого світу на улюблене підвіконня і, опустивши голову, згортаю величезні крила за спиною і дивлюся на тисячі вогнів міста... Коли сумно, а сумно все частіше, бо з кожним роком розумію все більш, що мої крила нікому не потрібні, що важко до болю жити з крильми... А що таке "Мне скучно", коли є крила?! Немає часу, щоб нудьгувати, бо сумно...
Melamory.89 Я малювала свої почуття, свою найбільшу радість, яка тоді вкладалася всього в чотири слова, а ще десь через кілька тижнів я знов малювала про ті ж почуття, але вже про свій найсильніший біль... Найважче потім було пояснювати, як, ріжучи хліб, можна порозрізати всі пальці А малювати було легко, як у казці...Казці про дівчинку з крилами...
що саме ти хочеш знати?? можна теж детальніше...питай - і я спробую відповісти... А слова, які я писала, то занадто особисто...Таке можна розповісти тільки віч-на-віч!
Ну, щож, ти хотіла казку?... Навіщо розказувати Читай сама: " Щоразу, коли ти ховаєш очі за тінню, забуваєш, що ця тінь, примарна і поблідло-злякана, вкрита моїми зойками, що розсипалися мов крихітні кольорові камінчики при кожному наступному контрольному пострілі. А цих контрольних, особливо безжалісних і болючих, було найбільше. Більше від основних розміркованих тортурів, більше від початкових дошкульних іскорок , що сонячними зайчиками осідали на плечі і опускали їх під тягарем все нижче і нижче...
Не повіриш, але аж рука терпне писати про твою тінь, а моїм пекучим спогадам на ній, виявляється, дуже подобається жити. Може, вони просто не хочуть помирати, бо все ж починалося казкою, казкою “Про царівну Несміяну”, а в казках обов’язково має бути happy end. Навіть якщо казку руйнує цілодобово сигаретний дим з ароматом міста, його типових мешканців, уже навіть своїх, рідних і кузенів, худих і товстих. І алкогольні аромати із задоволенням оселяютьсяу пухнастому волоссі, щоб поглинути казку із молочними ріками і кисельними берегами. Але ж твоя тінь безжальна й ненаситна, вона випиває до краплини всі бурхливі ріки і поглинає високі береги, щоб убити казку. Тінь, яка вбиває казку... Мабуть, у мене таки починається істерія.
Але не хочу вірити у поглинені береги, і ось вона, найвідчайдушніша спроба відродити мрію – я будую міст. Будую із жертв, спогадів про зречення, будую з останніх рожевих іскорок, із далеких щасливих днів, будую, нагадуючи про те, що надворі ХХІ сторіччя, що fairy tale можна трансформувати у який завгодно спосіб. Будую міст із думкою про майбутню схожість до твоєї тіні. А міст невинного прозоро-малинового кольору бунтує і пручається, погрожує проблемами, а потім просто мліє...в’яне...і стає хрестом...Хрестом над легендами про принців і лицарів, над глибокою жалістю і першими материнськими почуттями, чорним і депресивним хрестом на могилі у майбутнього наших тіней. А я кричу і плачу, плачу, захлинаючись власними слізьми, як мала дитина (варто було б вставити популярну нині фразу “а чого “як”?”), плачу на цій могилі, забуваючи, що тінь глуха і все одно не почує крику.
Цікаво, а тобі в дитинстві читали казки? А які? Сумні чи веселі? А я малою ніколи не могла зрозуміти, чому треба було з’їсти Колобка, і завжди плакала, так мені було його шкода...От бачите, я вже починаю робити екскурси в дитинство...
А знаєш, боляче все-таки!.. Справді боляче кричати на могилі власної тіні, такої божевільно-рожевої, кричати, розпинаючись про смерть і білих птахів, про біль і невинність, про зраду і помсту, про вбиті мрії і відрізані крила...Боляче. Боляче кричатидо глухої тіні. Всі вже все це не тільки чують, а й відчувають все сильніші й сильніші пориви самозречення. Легко ламати щось навколо, коли ніби дотиком вказівного пальця змінюєш гарбуза на карету, але важко ламати себе. Відчуваю, як щось усередині рветься і стягується від таких знущань. Ой, а знаєш, я за вчорашній день разів зо триста повторила фразу “на зло”, ніби я хоч трішечки можу заглянути в душу,і жодного разу не згадала про те, що “тебе це не обходить”, точніше “мало обходить”. Ого, там було ще й слово “мало”. А це ж означає вже якусь присутність, не зовсім же байдуже, а тільки “мало обходить”, “мало хвилює”. Щойно у мені прокинувся поснулий філолог,і я зрозуміла, що при поверхневому аналізі вже можна знайти якийсь позитив, бо “мало” – це ще не “ні”. А якщо копнути глибше, то поєднання “мало хвилює” – це ж навіть оксюморон...Ну, можливо, не зовсім, але майже так. Бо хвилює ж таки, а хвилювання – це вже привід для того, щоб можна було відкинути слово “мало”.
А мої мазохістичні вчинки вже, мабуть, скоро дійдуть до кінця, бо вже навіть усередині все поламала. Така сильна і стійка, а сама боюся тіні...Смішно, правда? Цікаво, а ти зміг би у собі щось поламати? Ні, не проколоти! Це ти вмієш, я не сумніваюся, але тобі почулося! Саме поламати! Невже ніколи не хотілося змінити хід історії? Боже, ну чому твоя тінь не тільки глуха, а ще й така німа?! Ніби зовсім закам’яніла, як мої спогади, які щовечора злякано до неї туляться...
Коли? Скажи мені, коли? Коли почала вмирати наша казка? Чи її і зовсім не було, а то все мені просто наснилося? Та ні, не вірю, та казка, її народження цілодобово стояло в моїх очах, коли я їхала в пекло. Якби ж знаття, що та дорога стане дорогою на страту, якби ж знаття, що казка стане тінню, то навіть під дулом револьвера не поїхала б. А всі сміються...Сміються... Сміються... Переконують, що то все маячня, що треба бути простішою і жити просто. Але як же можна пояснити людям, що у душі робиться щось приблизно таке ж, як і на цьому папері?.. Як можна думати про забуття, якщо щойно в голові вперше виникло слово на “к”, і я подумала це про твою тінь... А може, то не тінь... Може, то ти і є... Та мені навіть уявити це моторошно.
А пам’ятаєш те, що ти назвав “ненормальним”. Тоді я подумала, що ненормальний ти,а зараз мені так хочеться, щоб то були не докази пристрасті, украденої від тебе, чорної і зрадливої,а оксамитовий потиск чиїхось рук, щоб то був біль, різкий і гострий, як твої слова, щоб він породив не заплутано-стемнілу, жорстоку розлюченість, а жаль. Жаль, що тонесенькими павутиночками пронизав полум’яно-червону парчу мого серця. Цікаво, а тіні розрізняють кольори? Тоді я весь світ вкрила би своїм улюбленим білим шовком, бо білий - то колір.......... А поки бунтую, не знаю вже й сама проти кого...Чорне вбрання, чорні очі, чорні нігті. Але вони ж не зможуть почорнити душу! А шкода! Шкода, бо чорний все-таки ближчий до сірого, брудно-сірого кольору асфальтових казок і бруківки, кольору запиленого літа. Літа, коли твоя тінь вбила рожеву мрію і білу казку. Білому птаху відрізали крила, то пусти його хоч погрітися біля тіні... "
Прикольно..... Сучасна нестандартна " казка про казки"....Пригадую, я також раніше часто вживала вираз "відрізати крила"..... Одного разу навіть просила "мені їх не відрізати".... Відрізали.....Виросли нові..... А коли сумно і скучно- захожу в інет, творю, йду гуляти, музичку слухаю.....
в данный момент у меня забита голова одной задачкой которую не могу решить помогите плиз и если решите её раньше чем я то напишите пожалуйста ответ поверьте мне скучно не будет
четверо товарищей покупают лодку.первый вносит половину суммы вносимой остальными;второй вносит треть суммы вносимой остальными;третий вносит четверть суммы вносимой остальными а четвёртый 130 рублей.сколько рублей стоит лодка?
Щоб не було нудно, тримайте ще одну задачку...Сорі за російську, так її мені прислали... Задача: Мама старше своего сына на 21 год. Через шесть лет она будет старше его в пять раз.
Вопрос: ГДЕ ПАПА????? і її розв"язок :
Решение:
Допустим, что возраст сына Х, а возраст мамы У. Значит: Х+21=У. Через шесть лет: 5(Х+6)=У+6. Решаем эти 2 простых уравнения: 5Х+30=Х+21+6; Х=-3/4. Таким образом, сыну сейчас минус 3/4 года, т.е. минус 9 месяцев, а значит папа в данный момент находится на маме
Все даты в формате GMT
2 час. Хитов сегодня: 17
Права: смайлы да, картинки да, шрифты да, голосования нет
аватары да, автозамена ссылок вкл, премодерация вкл, правка нет
:(
Але в душі в мені ціла вічність...яку нікому і ніяк не вдається "зафиксировать"...
А слова, які я писала, то занадто особисто...Таке можна розповісти тільки віч-на-віч! 
- участник сейчас на форуме
- участник вне форума